Фауна України. Птахи. Хижі птахи. Змієїд

Оперення верхнього боку тіла темне — сірувато-коричневе або сірувато-буре, нижнього — світле, біле з рудувато- або світло-коричневими плямами і нагрудником такого самого кольору. Тім’я, потилиця та верхня частина шиї вкриті загостреними вузькими коричнюватими або сірувато-коричнюватими, іноді трохи вохристими перами з чорними стрижнями, а на шиї, крім того, іноді з бурими поздовжніми стрижневими плямами. Часто тім’я, потилиця та верхня частина шиї дещо світліші від загального тону мантії і тому утворюють ніби шапочку й комір. Темні стрижні є і на дрібних перах лоба, помітно світлішого від тім’я та потилиці, а в деяких екземплярів білуватого чи майже білого.

Пера мантії сірувато-коричневі або коричневі чи коричнювато-бурі, в окремих екземплярів з вохристим відтінком по краях. Певні групи пер — верхні покривні крила та верху спини — мають темну середину й світліші краї, від чого мантія здається плямистою (рис. 31). Усі пера верхнього боку тіла на більшій чи меншій відстані від основи білі; це не помітно на перах, природно укладених на тілі птаха. Кінці п’яти найдовших махових пер чорні або бурувато-чорні. Вершини широких внутрішніх махових пер утворюють на складених крилах, на рівні покривних хвоста, темно-буру пляму, добре помітну на фоні світліших кінців другорядних махових пер ліктьової кістки. Внутрішні опахала всіх махових пер мають між темними смугами або плямами білі ділянки, які досягають на першорядних махових вирізки, на внутрішніх махових— половини пера, а на інших махових — передвершинних темних смуг. Пера верхнього боку із слабким блиском, що має незначний пурпуровий відтінок, краще помітний на птахах з темнішим оперенням. На зношеному оперенні сіруватого відтінку пер верхнього боку майже не помітно.

Хвіст у складеному стані має зверху сірувато-коричневий фон, на якому є чотири темні, бурі або чорнуваті поперечні смуги (передвершинна найширша). Іноді ці смуги розпливчасті, тоді передвершинна малопомітна. Зовнішні опахала рульових першої пари на 1/3 від основи мають білі плями або суцільно білі; обидва опахала інших рульових, включаючи й середню пару, з білим полем при основі пера, прикритим верхніми покривними хвоста, тому непомітним. Внутрішні опахала всіх рульових, крім середньої пари, мають між темними поперечними смугами білі проміжки, що доходять до передвершинної темної смуги. Усі рульові мають на вершинах світлі, білі або сірувато-білі облямівки, яких немає на зношеному оперенні. Такі облямівки є і на верхніх покривних хвоста.

Вуздечка, кільце навколо ока й щоки вкриті дрібнішими короткими білими або сірувато-білими пір’їнами, з яких виступають довгі чорні щетиноподібні пера, що радіально розходяться до чорної смуги над оком, до щоки та восковиці, частково прикриваючи ніздрі й заходячи далеко на лоб. Такі самі чорні щетинки є на краях нижньої щелепи, щоках, віях навколо ока та на «брові», на якій вони утворюють вузьку чорну смугу (див. рис. 31).

Крізь вузькі коричнюваті з поодинокими борідками пера горла проступає дрібне біле пухове пір’я, від чого горло здається білуватим. Шия спереду і з боків, воло та верхня частина грудей вкриті сірувато-, світло- чи рудувато-коричневими перами з чорними стрижнями та білою основою; темне вершинне поле цих пер вклиняється в білі основи. Пера боків, черева, гомілки, підхвістя, нижні покривні крила та пахвові пера білі, з однією або двома поперечними передвершинними темними смугами чи плямами такого самого кольору, як і темні закінчення пер вола та грудей; ці смуги та плями утворюють поперечний рисунок, що в деяких екземплярів буває на грудях поздовжнім; тоді плями мають видовжену або клиноподібну форму. Зрідка ця плямистість така мала, що птах знизу, від хвоста до грудей, здається майже білим. У екземплярів з виразним рисунком він найпомітніший на нижніх покривних крила і на «штанях». Кінці зовнішніх махових знизу сірувато-чорні.

Хвіст знизу білувато-сірий з темнішими, але тьмяними поперечними смугами, які, проте, добре видно у птаха, що летить.

Райдужна оболонка жовта. Восковиця, основа дзьоба, неоперена частина цівки та пальці блакитнувато-сірі. У деяких особин щитки, які вкривають цівку, або окремі ділянки їх бувають білуватими, а в старих птахів, крім того, іноді з перламутровим блиском. Вершина дзьоба й кігті чорні.

Індивідуальна мінливість забарвлення оперення взагалі невелика; деякі варіанти забарвлення наведено в описі дорослого птаха. Статевий диморфізм малопомітний. У багатьох випадках, але далеко не завжди, самки дещо більші від самців, що найвиразніше виражається в розмірах крила та у масі (при порівнянні значної кількості вимірів). Між дорослими птахами з різних місць УРСР, добутими в гніздовий період, різниці в розмірах і забарвленні оперення, яка б виходила за межі індивідуальної мінливості, не помічено.

Нижче наведено виміри дорослих гніздуючих птахів з Полтавської (колекція М. І. Гавриленка), Закарпатської (колекція О. О. Грабаря) та Київської (наші дані) обл.: самці — для 2 екз. маса 1400— 1650 (1525) г; для 3 екз. розмах крил 1650—1752 (1714) мм; для 5 екз. довжина крила 516—545 (527,2), хвоста 265—291 (281,2), дзьоба (від восковиці) 33,2—39 (35,1), цівки 90—96 (92,6), середнього пальця без кігтя 48—49 (48,3) мм; самки — для 3 екз. маса 1730—1800 (1770) г; для 2 екз. розмах крил 1670—1800 (1735) мм; для 7 екз. довжина крила 536—550 (545), хвоста 276—295 (282,8), дзьоба 35,5—38 (36,8), цівки 92—99 (95,7), середнього пальця без кігтя 51—55 (53,3) мм.

Усі морфологічні особливості роду властиві й виду. Зазначимо дуже розвинуту орбітальну частину лобної кістки, яка видається над оком і тому здається, що великі очі змієїда сидять глибоко. Особливе розташування очей, які помітно повернуті вперед, широкі зіниці та короткий гачкуватий дзьоб надають голові змієїда (анфас) совиноподібного вигляду (рис. 32).

Неоперена шкіра під чорною смугою над оком блакитнувато-сіра. Ніздрі овальні, косі. Вирізки на першорядних махових є на зовнішніх опахалах II—V і на внутрішніх — І—V пер. Формула крила: 4 ≥ 3 > 5 > 2 > 6 > 1 > 8. Рульові пера широкі — близько 72 мм; число рульових 12, але в нашій колекції зберігається екземпляр з Київської обл., в якого 14 рульових пер. Кігті заднього, внутрішнього та середнього пальців завдовжки майже однакові, відрізняються один від другого всього на 0,2—2 мм, причому найдовшим буває будь-який; завдовжки вони 22,5—28,5 мм.

Насідна пляма одна, є вона у птахів обох статей.

Трохи відрізняється від дорослих вохристим відтінком мантії, а деякі екземпляри ще й більшою поздовжньою плямистістю нижнього боку. У молодих птахів немає, на відміну від старих, білих вершинних облямівок на верхніх покривних перах хвоста.

Пташеня в першому пуховому вбранні має короткий білий пух, рожевуваті ноги, блакитнувато-темно-сіру вершину дзьоба з білим «рогом». Друге пухове вбрання — з довшим і дещо сіруватим пухом.

Відносно великі, помітно більші за яйця підорлика великого і майже однакові за розміром з яйцями орлана-білохвоста. Товста грубозерниста пориста і дещо шорстка шкаралупа біла, у ненасиджених яєць вона з ледве помітним блакитнувато-зеленкуватим відтінком, але при насиджуванні стає вапняно-білою і набуває незначного сіруватого відтінку. Шкаралупа щойно відкладеного яйця без усякого блиску, насидженого — з легким блиском; при розгляданні на просвіт має слабкий жовтувато-зеленкуватий колір, цим яйця змієїда легко відрізняються від яєць орлана-білохвоста, шкаралупа яких на просвіт інтенсивного зеленого кольору.

В УРСР зустрічаються яйця овальні або короткоовальні, зрідка еліптичні з майже однаково заокругленими полюсами (рис. 33). Яйця з Черкаської (Гебель, 1879, сім яєць з Уманщини), Київської (Шарлемань, 1926, одно яйце), Кримської (Шерешевський, 1931, одно яйце; Воїнственський, одно яйце; Браунер, одно яйце) та Львівської (два яйця з колекції Львівського природознавчого музею) обл. завдовжки 68,7—78, завширшки 55—61,6 мм, у середньому (13 екз.) відповідно — 73,99 і 58,25 мм. Товщина шкаралупи 0,4—0,6 мм. За даними Г. Ф. Гебеля, маса шкаралупи двох яєць з Кримської обл., за нашими вимірами, 10,73 і 11,9 г.

Змієїда вдається спостерігати рідко, почасти через його малу чисельність, почасти через досить потайний спосіб життя. Звичайно його видно в польоті: тільки біля гнізда та в постійних місцях полювання можна побачити змієїда, що сидить (рис. 34), на близькій відстані. У польоті фігурою він нагадує досить великого орла, але від великих орлів відрізняється насамперед за забарвленням: навіть у польоті можна помітити відносно світлий колір оперення нижнього боку тіла і темний — верхнього. Проте слід зауважити, що нижній бік літаючого змієїда не здається таким світлим, як при розгляді птаха з близької відстані; це пояснюється переважно тим, що махові та рульові пера розгорнутих крил і хвоста на просвіт стають темнішими. На світлому фоні нижнього боку змієїда, що летить, помітні темніший колір вола, темні кінці крил та розчепірені пера на них, виразний поперечний рисунок на крилах біля тулуба, особливо на хвості.

Світлим кольором оперення нижнього боку змієїд дещо схожий у польоті на орла-карлика світлої варіації, але порівняно з ним значно більший, з масивнішим тілом. Коли змієїд ширяє з розгорнутим хвостом, останній має заокруглену вершину і поруч з широкими й довгими крилами здається коротшим, ніж насправді.

Голос змієїда вдається чути майже виключно в районі його гнізда. Крик змієїда, зокрема під час шлюбного польоту, нагадує склади «кюк-кюк-кюк», що повторюються із змінними частотою й гучністю і з деякою інтонацією; іноді можна чути «кій-йо». Потривожена біля гнізда самка деколи кричить «кюк-кі-ію-кюк».

Змієїд досить добре ходить і бігає. В сонячні ясні дні, у спеку охоче купається і подовгу гріється на сонці, на піскуватих осипах, на каменях, пнях і просто на землі, причому іноді лягає, приймаючи своєрідні цікаві пози (Гавриленко, 1929).

В СРСР відомо два підвиди: змієїд європейський [Circaetus gallicus gallicus (Gm.)] і змієїд туркестанський (C. g. heptneri Dem.). Забарвлення оперення в них однакове, але останній підвид відрізняється від номінативного більшим розміром. В УРСР поширений тільки один — змієїд європейський, докладний опис якого подано вище.

Змієїд гніздиться переважно в лісовій зоні, включаючи лісову смугу гір, та в лісостеповій, але зустрічається і в степовій — там, де є будь-яка деревна рослинність. Через властиву змієїдові герпетофагію його поширення великою мірою пов’язане з поширенням плазунів та земноводних, тому в межах гніздової області розподіл окремих популяцій досить нерівномірний. У Радянському Союзі змієїд поширений від західного державного кордону до Південно-Західного Сибіру на сході і від південних кордонів СРСР до північної межі ареалу виду, яка йде від Естонії через Ленінградську, Новгородську, Владимирську, Костромську, Горьківську, Казанську обл., Урал і Північ-но-Східний Казахстан до Степового Алтаю. Крайні пункти північної межі лежать не вище 52—56° північної широти. За межами СРСР змієїд населяє Європу (крім західної приокеанської смуги та Великобританії), Північну Африку, Північний Іран, на сході — Північну Монголію. Зимує у південній частині ареалу.

Східну частину Середньої Азії населяє змієїд туркестанський; на іншій території СРСР, яка належить до ареалу змієїда, зокрема в УРСР, поширений підвид європейський.

В УРСР змієїд є перелітним гніздовим птахом. На прольотах він зустрічається майже на всій території України, на гніздуванні — у переважній більшості областей, крім зовсім безлісних степових місцевостей, де відсутні відповідні екологічні умови. У Криму і Карпатах він гніздиться до верхньої межі лісу.

Немає вірогідних відомостей про гніздування змієїда у Ворошиловградській, Миколаївській, Донецькій та Херсонській обл.; в усіх інших він постійно або спорадично гніздиться чи гніздився раніше. Найбільша кількість знаходжень гнізд змієїда та спостережень над гніздовими парами птахів припадає на Харківську, Полтавську, Черкаську, Київську, Кримську та Закарпатську обл. Зараз у лісах степової зони змієїд гніздиться надзвичайно рідко. У лісостеповій зоні, зокрема в її північній смузі, в Гірському Криму, в Карпатах і на Поліссі зустрічається на гніздуванні відносно частіше; проте на Україні всюди рідкісний, а подекуди дуже рідкісний на гніздуванні птах.

Коливання чисельності української популяції за роками за останні десятиріччя не спостерігалося, проте загальна її чисельність зменшилась; у ряді місць Харківської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та деяких інших областях змієїд на гніздуванні зник через несприятливі для нього зміни умов у гніздових біотопах внаслідок господарської діяльності людини.

Приліт змієїда певною мірою залежить від характеру весни. Інколи він з’являється навіть наприкінці березня (30.III 1923 р., 27.III 1924, 31.III 1926 р., Полтавська обл.; Гавриленко, 1929), але звичайно — у першу і другу декади квітня (11.IV 1920 р., 8.ІV 1921 і 1.ІV 1925 р., Полтавська область) (спостереження Гавриленка); 18.IV 1957 р., 15.ІV 1958, 5.ІV 1959 р., Київська обл. (наші спостереження). У Черкаській обл. приліт в різні числа першої декади квітня відмітив П. П. Орлов (1948). Для Харківської губернії М. М. Сомов (1897) протягом 10 років спостерігав проліт між 16 і 30.IV. Приліт на початку квітня відмічено в Гірському Криму (Шерешевський, 1931) і в околицях Умані (Гебель, 1879). Такі дати прильоту, як 4.V 1921 р. (Шарлемань, 1926) (околиці Києва) і 12.V 1892 р. (Сомов, 1897) (околиці Харкова), напевно, не стосуються першої появи птахів.

На весняному прольоті змієїди спостерігаються поодинці й парами, летять на значній висоті. Гніздові пари, що повертаються з зимівлі, летять відразу на свої старі гніздові ділянки.

Змієїд обережний птах і живе приховано, але на гніздовій ділянці та в місцях, де він полює, спостерігати його вдається частіше, особливо під час шлюбних ігор, коли пара птахів, літаючи з криком, то здіймається високо в повітря, то знижується над районом гнізда. Одна і та сама пара багато років (24 роки, Ужгород) (Грабар, 1931) повертається на стару гніздову ділянку і кілька років використовує те саме гніздо. Очевидно, пари постійні.

Гніздові біотопи досить різноманітні. У лісостеповій та лісовій зонах змієїд гніздиться в листяних і хвойних лісах, де він вибирає ділянки старого високостовбурного лісу чи підросту, серед якого зустрічаються великі старі дерева, переважно поблизу лісових боліт, вологих низин і долин або великих галявин і зрубів. У Карпатах гніздиться в старих букових і мішаних лісах гірських схилів; у травні 1955 р. ми систематично спостерігали гніздуючу пару змієїдів у Рахівському р-ні Закарпатської обл. на висоті близько 1200 м над р. м. У Гірському Криму гнізда знайдено на крутому скелястому малоприступному схилі гори Велика Чучель, на висоті близько 1000 м над р. м., на окремому дереві серед рідколісся (Шерешевский, 1931); у вологому старому лісі, в долині між горами на висоті близько 650 м над р. м., в районі печери Кизил-Коба (М. А. Воїнственський, усне повідомлення) та в сухуватих рідких лісах схилів гір, поблизу Карадага (Пузанов, 1959).

Звичайно змієїд будує гніздо сам, але зрідка займає чужі. М. І. Гавриленко спостерігав, як пара змієїдів відбила гніздо у великого підорлика, потім сама покинула його і побудувала власне. Нам відомо випадок, коли пара змієїдів зайняла гніздо орла-карлика і зростила в ньому пташеня (сосновий бір біля річки Унави, Київська обл.) Усі знайдені гнізда змієїда були на деревах, тільки одне — на купині між стовбурами чотирьох вільх, у вільшняку, залитому водою (Полтавська обл.) (Гавриленко, 1929).

Гнізда знаходили на соснах звичайній і кримській, на липі, вільсі й дубі. Усі гнізда на деревах були на висоті 10—23 м. Іноді гнізда розташовані на бічних гілках поблизу основного стовбура дерева, здебільшого на досить товстих гілках, на відстані 1—1,5 м від стовбура; одно з гнізд на сосні кримській було в центрі плоскої вершини. У Полтавській обл. знайдено гніздо, збудоване на великій зламаній вершині дуба, що зависла на розгалуженні стовбура сусіднього дуба. Гнізда, збудовані змієїдом, відзначаються насамперед відносно малим розміром — не більше від гнізд канюка звичайного або шуліки чорного і не пропорціональні щодо розміру самого змієїда. Коли він насиджує кладку, знизу видно майже весь його хвіст, часто голову й частину грудей, які виступають за краї гнізда. За даними Г. Ф. Гебеля (1879) (Умань), гнізда завширшки 450—500, заввишки 350—400 мм; Е. І. Шерешевський (1931) (Крим) спостерігав нетипове велике гніздо із загальним діаметром 800 мм (діаметром лотка 300 мм), розмір якого, можливо,. зумовлено специфічністю його розташування — на плоскій вершині сосни кримської.

Зовнішня частина гнізда змієїда складається з різних гілок дерев діаметром до 30 мм; лоток здебільшого плоский, зроблений з тонких гілок та вимощений завжди зеленню — дрібними сосновими гілками з хвоєю, дубовими й липовими гілками з підсохлим зеленим листям, часто омелою (Viscum album L.); іноді зустрічається зелений мох.

Змієїд у нас всюди рідкісний, тому відстань між гніздами окремих пар навіть там, де він зустрічається порівняно частіше, становить звичайно десятки кілометрів. До сусідства гнізд інших великих птахів (шуліки чорного, крука) змієїд байдужий — зустрічаються гнізда цих птахів на відстані 250—350 м від його гнізда.

У кладці змієїда завжди одно яйце, яке відкладається в другій половині квітня (частіше наприкінці місяця) або в першій декаді травня. Ненасиджені чи дещо насиджені яйця знайдено 18.ІV 1872 р., 28.ІV 1875, 29.ІV 1871, 1.V 1871, 3.V 1871 р. (Гебель, 1879) (околиці Умані); 21.IV 1927 р. (Шерешевский, 1931) (Алуштинський р-н Кримської обл.); 6.V 1912, 16.V 1925 р. (Гавриленко, 1929) (Полтавська область); 24.ІV і 6.V 1913 р. (Шарлемань, 1926) (Київська обл.); 8.V 1958 р. (наші спостереження) (Київська область, Броварський р-н). Кладки невідомого ступеня насидженості знайдено в Львівській обл. 22.ІV 1858 і 12.V 1862 р. (колекція Львівського природознавчого музею). Дуже насиджені яйця знайшов 22.V 1908 р. в околицях Києва Е. Шарлеман (1915а) і 31.V 1958 р. в Кримській обл. М. А. Воїнственський (наша колекція). Таким чином, строк появи кладки у змієїда досить розтягнутий — від 18.ІV до 16.V.

Г. Ф. Гебель (1879) зазначає, що при втраті кладки змієїд, як правило, в те саме гніздо через два-три тижні відкладає друге яйце. Кладку насиджують самка і самець, що підтверджують прямі спостереження (Шарлемань, 1926а).

В околицях Києва ми спостерігали, як після загибелі самки самець протягом чотирьох діб насиджував яйце, потім покинув кладку. Птахи поблизу гнізда поводяться тихо й обережно. Потривожений птах злітає з гнізда і надовго зникає; трохи смілішим він буває біля гнізда з пташеням.

Відомості про насиджування кладки в УРСР недостатні. М. І. Гавриленко відмітив 16.V 1925 р. відкладання яйця, з якого 15.VІ з’явилось пташеня. Е. І. Шерешевський на підставі своїх спостережень дійшов висновку, що насиджування триває понад півтора місяця (явно більше, точного часу появи пташеняти не зафіксовано). У літературі наведено строк насиджування 35—36 днів (Штегман, 1937). Пташенята з’являються в гніздах з початку червня: 5.VІ 1938 р. знайдене приблизно семиденне пташеня (Черкаська обл.) (Орлов, 1948), 15.VІ 1925 р. пташеня щойно вилупилось (Полтавська обл.) (Гавриленко, 1929), 9.VІ 1948 р. виявлено приблизно чотириденне пташеня у першому пуховому вбранні (Київська обл., наші спостереження).

Крик пташеняти у гнізді М. І. Гавриленко передає складами «к-цик, к-цик». Пташеня вигодовують обидва батьки. У гнізді пташеня перебуває звичайно до двох місяців, іноді значно більше. М. I. Гавриленко спостерігав 23.VIII перший виліт на луки молодого змієїда, який вилупився з яйця 15.VІ. У Криму виліт молодого змієїда з гнізда відмічено 14.VII 1927 р. Молоді птахи після вильоту ще довго тримаються в районі гнізда, спочатку з батьками, що продовжують їх годувати, а пізніше — самостійно. На гніздовій ділянці старі та молоді птахи перебувають до осені.

Про линяння відомостей мало. Старі птахи починають линяти у квітні, на що чітко вказує значна кількість пер на землі в районі гнізда. Спочатку змінюється дрібне контурне оперення. У травні починають випадати махові й рульові пера. 8.V 1908 р. М. В. Шарлеман знайшов під гніздом у Київській обл. кілька рульових пер. У самки, здобутої в Київській обл. біля гнізда 17.V 1958 р. (наша колекція) виявлено 13 рульових пер, 14-го пера з шостої пари не було. Е. І. Шерешевський (Крим) вважає, що дорослі птахи линяють наприкінці травня, причому одночасно самець і самка. Зміну рульових і першорядних махових помітив у травні М. І. Гавриленко (околиці Полтави). Місцеві птахи, старі й молоді, відлітають в деякі роки наприкінці серпня, звичайно — з кінця вересня і в жовтні. Проліт починається з серпня, посилюється у вересні. У Харківській обл. М. М. Сомов спостерігав пролітних змієїдів з 7.ІХ по 10.Х (відомості за 11 років). Протягом серпня 1923 р. в Золотоніському р-ні Полтавської обл. було помічено 20 екз. пролітних птахів. Взагалі осінній проліт численніший і помітніший, ніж весняний. Летять птахи, як і навесні, поодинці й парами, можливо, сім’ями, але ніколи не помічалися зграї. Експериментальних даних про міграцію змієїда на території УРСР немає. Мабуть, був лише один випадок кільцювання молодого змієїда (Кримський державний заповідник) (Шерешевский, 1931).

В УРСР змієїд живиться переважно вужами, гадюками, деякими іншими зміями, ящірками та жабами. Іноді (очевидно, в періоди нестачі плазунів і рептилій) ловить птахів (здебільшого пта-шенят-підлітків) та гризунів. Поживу здобуває переважно на відкритому просторі — на лісових галявинах, зрубах, ділянках молодого лісу, в рідколіссі, на луках біля лісових масивів, в очереті, на полонинах, на безлісних схилах гір, на кам’янистих осипах та скелях, у степу. Характер його мисливських ділянок у різних ландшафтних зонах досить різноманітний — від сухих місцевостей до боліт, що пояснюється різноманітністю умов існування окремих представників герпетрофауни. Розмір мисливської ділянки відносно невеликий — радіусом близько 3—4 км навколо гнізда, переважно значно менший. Полює звичайно один, але іноді птахи однієї пари з’являються в своєму мисливському районі разом і полюють на деякій відстані один від одного. Полюючи, ширяють кругами на висоті близько 50 м, іноді значно нижче, і по кілька разів оглядають свій мисливський район. Виглядаючи здобич або помітивши її, змієїд на деякий момент зупиняється у повітрі, розпустивши хвіст і часто тріпочучи крилами, а потім з напівскладеними крилами і дещо витягнутими вперед лапами швидко знижується й кидається на здобич. Спійману тварину несе в лапах і з’їдає її десь поблизу від місця полювання на будь-якому підвищенні (пень, горизонтальна гілка дерева, купина, скеля тощо). Іноді добре видно, як з лап змієїда, звисає хвостова частина змії. За повідомленням М. І. Гавриленка, змієїд часто вужа або гадюку несе в дзьобі, тримаючи за середину тіла так, що обидва кінці звисають. У гніздовий період змієїд переносить змій до гнізда на значні відстані в напівпроковтнутому стані — у волі, стравоході та дзьобі (ми помітили це на птахах, здобутих у Житомирській та Кримській обл.; є відомості з літератури).

Змієїд полює не зразу після сходу сонця, а пізніше, коли на зігрітих сонцем місцях з’являться плазуни. Розпал полювання припадає, за спостереженням Е. І. Шерешевського (1931) (Крим), на 10—12-ту годину. Дощова погода несприятливо позначається на здобуванні змієїдом його характерної поживи і навіть може зумовити істотну зміну в його кормовому раціоні. Так, М. І. Гавриленко (1929) (Полтавська обл.) спостерігав, що у похмуре дощове літо 1925 р. пара змієїдів годувала своє пташеня переважно мишами та різними молодими птахами-підлітками — дроздами, горличками, сойками тощо.

У табл. 9 наведено відомості про склад їжі п’яти змієїдів, добутих влітку й восени в Київській (наші дані), Полтавській (повідомлення М. І. Гавриленка) та Кримській (повідомлення М. М. Щербака) обл.

Комахи, знайдені у шлунках змієїдів, часто, якщо не переважно, потрапляють туди не безпосередньо, а разом з плазунами або рептиліями, їжу яких вони становили. Проте іноді змієїд ловить комах і сам.

З літератури відомі спостереження щодо живлення змієїда.

Компонент	Загальна кiлькiсть екземплярів	У кількох шлунках знайдено	Зустричальність
Невизначені з родини горобиних (Passeriformes sp.)	1	1	20
Часничниця звичайна (Pelobates fuscus)	3	1	20
Жаба гостроморда (Rana terrestris)	8	1	20
Ящірка скельна (Lacerta saxicola)	1	1	20
Ящірка прудка (L. agilis)	1	1	20
Вуж звичайний (Natrix natrix)	3	3	60
Гадюка звичайна (Vipera berus)	2	2	40
Полоз жовтобрюхий (Coluber jugularis)	3	1	20
Гнойовичок (Aphodius sp.)	1	1	20
Калоїд (Ontophagus sp.)	1	1	20
Невизначені довгоносикові (Curculionidae)	6	1	20
Невизначені коровки (Coccinelidae)	1	1	20
Совка трав’яна (Chereus graminis) (ryсениця)	1	1	20

І. К. Пачоський (1909) знайшов у шлунку птаха, здобутого 30.VІ в Херсонській губернії, 2 екз. гадюки степової (Vipera ursini Bonap.) і ящірку прудку. С. А. Шнее (Шарлемань, 1915а) добув у липні в Київській обл. змієїда, у волі якого були невелика гадюка звичайна та кілька невизначених мишей. В околицях Києва 6.V 1913 р. здобуто птаха, у шлунку якого знайдено багато луски мідянки (Coronella austriaca Laur.) (Шарлемань, 1936); там само наприкінці травня спостерігали в лісі на пні птаха, який тримав у лапах веретільницю (Anguis fragilis) (Шарлемань, 1915а, 1926а). М. М. Сомов (1897) наводить у списку рептилій, якими живився змієїд у Харківській губернії, ящурку піщану (Eremias arguta). Е. І. Шерешевський (1931) разом з К. С. Далем, аналізуючи погадки, зібрані поблизу гнізда змієїда в Кримському державному заповіднику, виявили залишки вужа звичайного, мідянки, ящірки прудкої, полоза жовтобрюхого та жуків з родини турунових (Carabidae); там само у гнізді з пташеням знайдено ящірку скельну.

Е. І. Шерешевський звертає увагу на малу кількість погадок біля гнізда змієїда та їх безформність. За його спостереженнями, старі птахи шматують тварин, якими годують пташеня, мабуть, тільки при годуванні маленького пташеняти, бо відомо, що дорослі заковтують плазунів цілими. Старі птахи деяку поживу роздирають на шматки, проте переважно, особливо плазунів, ковтають цілими, починаючи з голови. У літературі є твердження, що змієїд, пожираючи змій, відриває їм голову (Мадон, за Дементьєвим, 1951). Ми подібного не спостерігали. Навпаки у стравоході оглянутих птахів були завжди цілі змії, заковтнуті з голови. У деяких змій були пошкоджені шийні хребці; це дозволяє припустити, що птах їх перекусив. Окремі екземпляри змій завдовжки 500 мм (гадюка звичайна).

Дорослий змієїд потребує досить значної кількості їжі. З одного птаха вийнято трьох полозів (табл. 9) — один великий і два менших; з іншого — одного вужа та 11 жаб розміром 50—60 мм. І. Б. Волчанецький (1937) повідомив про змієїда, здобутого в серпні у Волзько-Уральському степу, у волі якого була ціла гадюка, а в шлунку — близько десятка ящірок прудких, проковтнутих теж цілими.

Змієїд, знищуючи корисних рептилій, можливо, завдає деякої шкоди. Проте, оскільки його мало, в економічному відношенні він значення не має. Заслуговує охорони, як рідкісний птах і занесення до Червоної книги.